Історична довідка
Історична довідка
Процес децентралізації влади, що розпочався в Україні у 2014 році, що призвів до утворення у 2017 році Березанської селищної територіальної громади, відповідно до рішення сесії Березанської селищної ради від 11.08.2017 «Про добровільне об`єднання територіальних громад». До складу нової громади увійшли території та населені пункти Березанської селищної та Лиманівської, Василівської, Матіясівської, Калинівської сільських рад Березанського району Миколаївської області. Згодом, у 2020 році згідно з рішенням сесії Березанської селищної ради від 11.12.2020 до Березанської громади приєдналися Дмитрівська, Краснянська, Краснопільська, Ташинська, Щасливська сільські ради.
Березанка – селище, що має 160-річну історію. 1866 року 32 німці-колоністи, вихідці з старих німецьких колоній, що на Одещині, придбали у поміщика Олександра Арнольді 3337 десятин землі. На лівому схилі Сосицької балки вони заснували поселення, яке вперше згадується в письмових документах 1876 року під назвою Александерфельд. Користуючись пільгами царського уряду і володіючи великими ділянками землі (від 25 до 225 десятин), німецькі колоністи успішно розвивали своє господарство. В 1882 році тут було 60 дворів і 386 жителів.
Займалися колоністи хліборобством, вирощували пшеницю на продаж. Крім того, вони розводили велику рогату худобу, свиней. Більшість господарів володіла по 1-2 десятини виноградників, мала 15-20 робочих коней, 10-15 корів і щорічно різала на продаж 5-10 свиней. У спільному користуванні було 8 десятин саду.
Розташування села поблизу зручного шляху сприяло вигідному збуту сільськогосподарської продукції на ринках Одеси і Миколаєва. Щонеділі в Александерфельді збиралися базари, два рази на рік - багатолюдні ярмарки. Наприкінці XIX ст. в селі були паровий млин, олійниця, чинбарні, шевські та ковальські майстерні. 1882 року тут працювало 45 ремісників. Поблизу села видобували будівельний камінь. 24 торговці мали свої лавки. Завдяки наявності сільськогосподарської техніки, достатній кількості тягла місцеві мешканці кожного, навіть несприятливого для врожаю року, одержували з десятини значно вищий урожай, ніж поміщицькі селяни з сусідніх сіл Адамівки та Анатолівки, більшість яких мала невеликі наділи. Тому тут працювали ще й прийшлі сезонні сільськогосподарські робітники з Полтавської, Київської та Подільської губерній.
Невдовзі після заснування села тут відкрито німецьку церковнопарафіяльну школу, яку з часом перетворено на чотирикласну.
З початком першої світової війни у 1914 році Александерфельд перейменували на Суворове. 1916 року Суворове залишалося волосним центром, населення якого становило 531 особа, переважно німецької національності. В лютому 1918 року тут було встановлено радянську владу.
На початку 1922 року Суворовську волость об’єднали з Анатолівською, Новостворену волость з центром в Анатолівці назвали Тилігуло - Березанкою.
Суворовим Березанка залишалася до 1923 року. Також з цього року Суворове увійшло до складу Тилігуло – Березанського району. І в цьому ж таки 1923 році , враховуючи особливості розташування та наявність приміщень центр Тилігуло- Березанського району перенесено в Суворове, яке потім перейменований в Тилігуло – Березанку. В 1924 році в Тилігуло – Березанці мешкало 660 осіб, 94% осіб становили німці. З 1923 -1966 – Березанка мала назву Тилігуло- Березанка , з 1966 – Березанка. Березанський район в радянські часи мав площу 1,4 тис. кв м., населення 23,4 тис. осіб, 51 населений пункт, 11 сільських рад, 11 колгоспів, 7 радгоспів, риболовецька артіль, 6 промислових підприємств, будівельна організація, 4 лікарні, 3 колгоспних пологових будинки,20 ФАПів, 44 школи, 64 бібліотеки, 32 будинки культури та клуби, орна земля 92,4 тис.га, 11 тис.га – сади та виноградники.
Андрієво-Зорине – село, засноване у 1864 році, назване на честь Андріана Зорина, поміщика який володів наділами землі від річки Березані до річки Сасик.
Андріївка – село, історія якого розпочалася з 1790 року, та пов’язана з розвитком сільського господарства і торгівлі, а також з драматичними подіями XX та XXI століть, включаючи голодомори та військові конфлікти.
Василівка - село, засноване у 1870 році німцями – колоністами, мало назву Вільгельмсталь, у 1914 році перейменовано у Василівку. Також колись мало назву Зоринівка на честь Андріана Зорина, поміщика, який володів наділом землі від річки Березані до річки Сасик.
Вікторівка – село у Березанській територіальній громаді, що мало назву Болгарка, колись було засноване болгарами.
Ганнівка – село, що було засноване наприкінці XVIII століття і спочатку мало назву Василевщина, пов'язану з ім'ям козака Василя Ліщини. Згодом, після переходу земель у власність полковника Василевського та його дружини Ганни, село отримало назву Ганнівка. За часів німців-колоністів – Блюменберг (1880 рік).
Дмитрівка - село, засноване у 1795 році, спочатку мало назву Вінтулівка, з приходом німців-колоністів (1870 рік) Ейгенгут (Благодатне).
Елеваторне – колись селище, біля Новоселівки, назване в честь промислового підприємства – Елеватора.
Єлизаветівка – село, що мало назву Луб’янка, за часів німців-колоністів – Фрідендорф (1878-р).
Журівка – село, мала назву Королівський висілок.
Калабатине – поселення Розенгейм, засноване німецькими колоністами з 1857 року новоселами з колоній Вормс та Розбах Нейзаца (з німецької — Новоселівка). З цього поселення починається німецька колонізація Березанщини.
Калинівка – село Кімівка, засноване уже в радянські часи, у 1929 році, село засновувалося як відділок потужного Тилігуло- Березанського радгоспу, Кімівка – Комуністичний Інтернаціонал молоді, назва, яка діяла при Комітерні у 20-40-х роках минулого століття. Перейменовано в 2016 році в Калинівку згідно Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» .
Комісарівка – села назване на честь поміщика Комісарова, кінець 18 – початок 19 ст.
Красне – оскільки село знаходиться на трасі, тут спочатку були станція та готель (1792 рік). За легендою будівлі мали червону черепицю, тому попутчики зупинялися «біля красних», звідси назва «Красне». До речі, румуни, які були на території села у Другу світову теж називали Красне. Під час німецької колонізації (1870 р.), німці залишили назву Красне, але між собою називали село Ротендорф («Червоне село»).
Краснопілля – село, яке складалося з двох поселень: Кир’яківка - поселення поміщика Михайла Кир’якова, яке населяли українці та росіяни з 1795 року та поселення німецької колонії Блюменфельд («Квіткове поле»), яке заселялося німцями з 1862 року, та ще 2-х хуторів: Ново-Кир’яківка та Ульянівк». Після Другої світової село почало називатися - Червоне поле, Червонопілл», Краснопілл». Свідченням поселення німців-колоністів є німецька церква (костьол Святого Георгія), яка залишилася до нашого часу.
Крутоярка – село, що отримало цю назву після Другої світової війни за особливості рельєфу.
Лимани – село, засноване на початку 18 ст., і до 1945 року мало назву Коза, яке іноді вживається і в наш час. Коза – «Казе» - в перекладі з турецької мови «волость». Перейменовано в Лимани у зв’язку з тим, що находиться на березі лиману.
Лиманське – перша згадка зустрічається у 1886 році, спочатку це хутір Греки (на території проживало багато греків), потім хутір Гарматчик-Перекопець, в честь розформованого у 20–ті роки ХІХ ст. одеського Гарматно-Перекопського полку, який мав шефство над ним.
Люблине – село Візенгруд, потім колишній хутір Люблин, який належав до Нейзацької громади, засноване німецькими колоністами.
Малахове – село, що за часів німецької колонізації мало назву Себастіанфельд (Севастіянове поле) (з 1857 року новоселами з колоній Вормс та Розбах Нейзаца (з німецької – Новоселівка) починається німецька колонізація Березанщини). Потім перейменування пов’язане з іменем засновника - поміщика Малахова.
Марківка – заснування - кінець 18 ст. -19 початок ст. переселенцями.
Матіясове – село, засноване у 1796 році, отримало назву на честь поручика суворовської армії Матіяса, потім деякий час – Агафіївка, на честь поміщиці Агафії.
Михайлівка – заснування - кінець 18 ст. -19 початок ст. переселенцями.
Новоселівка – заснування - кінець 18 ст. -19 початок ст. переселенцями.
Олександрівка – була створена одна з перших комун (Габріеля) в 1921 році.
Попільне – село, за часів німецької колонізації мало назву Гофнунгсбург (місто Надії).
Прогресівка – село Нейзац, перша німецька колонія, заснування припадає на 1857 рік. Село засноване на землях поміщиків Грибовського, Лисенкова, Кобле. В радянські часи (після Другої світової) отримала назву спочатку назву Цвіткове, а потім Прогресівка (колгосп «Прогрес»).
Суходіл – село, засноване болгарами, мало подвійну назву Болгарка.
Ташине – село, дата заснування якого припадає приблизно на 1772 рік, засноване переселенцями з Молдавії, яких турки послали по догляду завеликою рогатою худобою, кіньми, вівцями. Тому люди цього села жили в землянках, кам’яних печерах. По-турецьки камінь, печера – «таш». Звідси назва Ташине. Також мало подвійну назву Грибове.
Червоний Поділ – Ергарт, у 1926-1928 рр. засноване переселенцями з околиць Кам’янця – Подільського.
Шмідтівка – поселення, яке також було відділком потужного Тилігуло- Березанського радгоспу.
Щасливе – село, в ХІХ ст. – хутір Тарасів, в 1930 році засновувалося як відділок потужного Тилігуло-Березанського радгоспу, яке пізніше назвали Чапаєвським.
Яблуня - на початку 20-років ХХ століття переїхали переселенці з околиць Кам'янця-Подільського, до Яблуні перебралися переселенці з Новопетрівки та Володимирівки. Назва пов’язана з ностальгією переселенців за Батьківщиною.
