"Мені не треба ніякі нагороди. Мені б побільше людей врятувати, і щоб скоріше стала перемога" : історія Героя України, бойового медика Артема СОБЧЕНКА
ІСТОРІЯ ЗАХИСНИКА АРТЕМА СОБЧЕНКА З МИКОЛАЇВЩИНИ
Військовослужбовець з Миколаївщини Артем Собченко на псевдо Морпіх у 2014 році добровільно став на захист України. Під час великої війни був бойовим медиком, потому командиром взводу. В одному з боїв під Соледаром на Донеччині врятував 15 побратимів, сам був поранений. Захисник поліг 1 березня 2023 року у результаті артобстрілу в Бахмуті.
Історію Героя України Суспільному розповіла мати воїна Людмила.
Після закінчення школи Артем Собченко вступив до Миколаївського ліцею на спеціальність електромонтера. Чоловік мріяв служити в армії, тому потрапив до 160 навчального центру "Десна", де отримав звання молодшого сержанта.
Був добровольцем в АТО. Потому приєднався до 36-ї бригади морської піхоти, там обійняв посаду командира відділення. Згодом Артем звільнився за станом здоров’я, у нього діагностували виразку шлунку, переніс складну операцію, каже Людмила.
Після початку повномасштабної війни чоловік вирішив повернутися до війська.
"Дізнався, що почалася війна і зразу додому приїхав, почав збирати речі. Я його просила: "Синочок, зачекаймо повістки, ну, не спіши. Я зрозуміла, що я його не зупиню. Мені залишається знову молиться, чекати й підтримувати свою дитину", — розповідає жінка.
Артем боронив Миколаїв і Херсон. Він завжди мріяв спробувати себе в десантно-штурмових військах, говорить мати бійця.
"Хоча лікарі його відмовляли, бо в нього хвороба була, але він наполіг і вступив в 77-му десантно-штурмову новоутворену бригаду. Спочатку його відправили в Житомир, був сержантом, інструктором. А потім на медика вивчився за місяць. Він не міг залишатися в тилу. Пішов на передову, каже: "Я не залишу своїх хлопців".
Потім його з військовими направили у Соледар, билися з "вагнерами". Там Артем Собченко врятував багато побратимів. Один його товариш по службі казав: "Я не встигав у нього приймати ранених", розповідає Людмила.
"Артемка був худенький дуже, але він стількох врятував. Потім мені один побратим розповідав: "Як ми були вже в оточенні, ваш син завжди, ну, як то кажуть, шуткував. Казав: "Все буде добре. Але якщо доведеться загинути, я хочу зробити такий подвиг, щоб про нього згадували в книгах", — говорить жінка.
Чоловік служив командиром взводу у Бахмуті, там захисники тримали "дорогу життя".
"Був бій, один хлопчина на відкритій місцевості залишився з пораненою ногою, до нього неможливо було добратися. Артем прийняв відчайдушне рішення, що полізе і витягне його сам, щоб нікого зі своїх підлеглих не піддавати небезпеці. Надав допомогу й хлопця зуміли евакуювати. І син знову почав вести бій".
Військовослужбовець загинув 1 березня 2023 року від артилерійського обстрілу.
"Я вісім днів чекала, поки сина привезуть на 8 березня, сина ховали. Просто готувалася його зустріти. Готувала його улюблений борщ, він дуже любив, казав: "Як закінчиться війна, мамо, ціле відро борщу з’їм". Але, на жаль, замість нього гостила людей, які прийшли попрощатись з сином", — згадує мати захисника.
Зі слів Людмили, Артем увійшов у книгу "Героями не народжуються".
"Тут пишеться, що він знищив 25 "вагнерів" у ближньому бою. І він дуже багато врятував військових, все в цю книгу ввійшло. У сина був позивний Морпіх, лише з Морпіхом побратими знали, що він ніколи не кине, завжди витягне. За здібності сина поставили командиром взводу", — розповідає жінка.
За словами Людмили, він був дуже справедливою доброю та чесною людиною.
"Захищав слабших, дуже любив спорт і все хотів знати. Для мене, як для кожної мами, мій син був найкращий".
Жінка каже, найважче їй дається шлях до сина на кладовище.
"Сама страшна дорога. Завжди показував "клас", на всіх фотографіях, у нього завжди все клас було. Не вистачає, синочок, тебе. Як би боляче мені не було, але мені не соромно, ти мій герой. Я знаю, що ти не міг би інакше поступить. І я б тебе не втримала", — звертається до світлини бійця на надгробку.
Артему посмертно присвоїли звання Героя України та нагородили орденом "За мужність" III ступеня. У чоловіка залишився маленький син.
"Мені сказав: "Ма, мені не треба ніякі нагороди. Мені б побільше людей врятувати, і щоб скоріше стала перемога. Звичайно, краще, якби він живий отримав нагороду за Соледар, за Бахмут, за врятовані життя", — говорить мати захисника Людмила.
Детальніше на СУСПІЛЬНЕ МИКОЛАЇВ https://suspilne.media/.../1060197-a-ne-zalisu-svoih.../...
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
