Визнання недійсним договору дарування земельної ділянки
Глава 55 Цивільного кодексу України визначає поняття та загальні умови й підстави укладення договору дарування. Відповідно до ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 717 Цивільного кодексу України визначає поняття договору дарування. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються: Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про оренду землі" та іншими актами законодавства.
Недійсність правочину, що прямо не випливає із закону, повинна визнаватися в судовому порядку. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Підставами недійсності договору є:
недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):
- у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
- укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
також договір є недійсним у разі:
- недотримання письмової форми;
- вчинення під впливом помилки;
- обману;
- насильства;
- якщо його вчинено під впливом тяжкої обставини.
Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання
договору дарування
Відповідно до ст. 728 Цивільного кодексу України, до п. 5 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Практика Верховного суду України з питань визнання договору дарування земельної ділянки недійсним
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Пунктом 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного суду України виходить із наступного, згідно із ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).
Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61 або у відділі «Березанське бюро правової допомоги» Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: 57401, смт Березанка, вул. Центральна, 41, тел. (05153) 2-11-46; моб.093-85-85-593.
Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням:https://www.facebook.com/1mykolaiv.centr.BVPD/
Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.
Ще більше консультацій на інформаційному ресурсіWikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.
Місце розташування та контакти відділів бюро правової допомоги:
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)