17 вересня в Україні відзначатиметься День усиновлення
Є в нашій громаді діти, яких об’єднує одне особливе відчуття – відчуття сирітства, яке охопило їх після того, як вони залишилися без батьківського піклування. Це відчуття з часом не проходить, не загоюється, а навпаки – розростається та спустошує. Воно пронизує кожну годину їх життя…
Сирота… Це ім’я невідступної біди, ім’я долі, зламаної у кореня.
Невипадково такі діти з надією зазирають у чужі вікна. Ось у просвіт між гардинами видно, як хлопчик вмивається, а поруч стоїть жінка з рушником – матуся… А ось дівчинка на дивані грається зі своїм татусем, а матуся лагідно їм всміхається…. Щастям, що перехоплює подих, віє на вихованців дитячого будинку від цих картин. Бажаним та поки що недосяжним для них є лагідне світло чужих абажурів за завісою гардин…
Подарувати щастя такій дитині може кожен, хто насмілиться прийти до батьківства шляхом усиновлення.
Взяти на виховання чужу дитину, і не просто взяти, а полюбити її, як свою рідну, дати любов і ласку, якої вона так потребує, оточити турботою і ніжністю, – це справжній подвиг.
Батьківство – це велике щастя, і разом з тим велика жертовність. Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості. Це горе, поділене на кожного члена родини та щастя, помножене на всіх. Родина, в якій є усиновлена дитина – це родина назавжди.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
