ОЛЕФІРЕНКО Олександр Юрійович (21.02.1991 - 11.10.2025)
З глибоким сумом повідомляємо, що кровопролитна війна з російськими окупантами забрала ще одне життя захисника-патріота нашої громади.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, виявивши стійкість та мужність, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність 11 жовтня 2025 року на Донецькому напрямку загинув старший солдат, водій-електрик взводу безпілотного авіаційного комплексу мотопіхотного взводу військової частини Збройних Сил України ОЛЕФІРЕНКО Олександр Юрійович, 1991 року народження, з Василівки.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя, який віддав життя захищаючи Україну.
Щирі співчуття рідним та близьким, розділяємо біль їх непоправної втрати.
Нехай Господь прийме його світлу душу і оселить там, де праведні спочивають.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Був добряком, якого ще треба пошукати...
ОЛЕФІРЕНКО Олександр Юрійович народився 21 лютого 1991 року в селі Яструбинове Вознесенського району Миколаївщини. Крім наймолодшого Сашка в родині агронома Юрія Леонідовича та бухгалтера Валентини Олександрівни Олефіренків було ще двоє донечок - старша Марина та середня Антоніна. Він зростав кмітливим хлопчиком, добрим, гарним товаришем. З дитинства полюбляв ходити на риболовлю разом з батьками.
У 2008 році закінчив Яструбинівську загальноосвітню школу. Вже за рік він отримав диплом електрика у Вознесенському ліцеї та був призваний до лав ЗСУ.
Військову службу проходив у 79-й ОДШБ в Миколаєві, затим працював на залізниці у Вознесенську, а у 2012-му підписав контракт з однією із частин Нацгвардії України.
У 2010 році, проходячи строкову службу в місті над Південним Бугом, зустрів свою другу половинку,- студентку Оксану, з якою одружився та створив сім'ю. Згодом у подружжя Олефіренків з’явилася донечка, яку назвали Валерією. Олександр дуже любив свою Лєрочку, душі в ній не чув, годив, ні в чому не відмовляв. Синочка Ростислава - продовжувача роду, на появу якого так довго чекав, просто обожнював і тішився ним. Батьків поважав і цінував, завжди допомагав - і коли жив поряд, і коли був на відстані. Намагався частіше навідуватися.
У період 2013-2014 років, коли над Батьківщиною згустилися хмари, не стояв осторонь доленосних подій. Спочатку тримав стрій на Майдані Незалежності в Києві, потім продовжив військову службу в Донецькій області, де в липні 2014-го потрапив у полон. Повернувшись додому, оговтавшись та прийшовши до тями після пережитого у неволі, він полишив військову службу, влаштувався на роботу. Але після повномасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь і вже з перших днів наступу окупантів знову став на захист Вітчизни, свого краю та родини.
Олександр та його побратими зустріли ворога на Вознесенщині. Тоді у 2022-му вони організували добровольче територіальне об’єднання з місцевих жителів. А вже з 4 березня він обороняв Миколаївщину та Херсонщину в лавах 123-ї бригади ТрО.
З грудня 2024 року він перевівся до 28-ї механізованої бригади ЗСУ, в складі якої на Запорізькому напрямку зазнав важкого поранення. Але, попри це, продовжував служити. З кінця червня 2025-го Олександр воював на одній з найнебезпечніших ділянок оборони Донеччини. Та за декілька тижнів до фатального дня йому пощастило побувати вдома. Йому надали відпустку, яку провів з родиною, звозивши на свою малу батьківщину - до батьків, друзів та рідних. Ніби відчував, що бачаться востаннє...
Життя стрільця, гранатометника, водія ОЛЕФІРЕНКА Олександра Юрійовича обірвалося 11 жовтня 2025 року.
Виїхавши на завдання, вони з побратимом потрапили під обстріл противника. Від поранень, отриманих від прямого влучання в автівку, обоє воїнів загинули на місці...
Осиротіли одинадцятирічна донечка Валерія й п’ятимісячний синочок Ростислав, вдовою залишилася дружина Оксана, батьки - Юрій Леонідович та Валентина Олександрівна - втратили сина. У пам’яті близьких та побратимів він залишиться чоловіком-добряком - безвідмовним, відповідальним, справедливим, мужнім.
Свій спочинок Захисник знайшов у Василівці, де проживав з дружиною та дітьми, 22 листопада 2025 року. Односельці, рідні, друзі й побратими зустріли його живим коридором й провели в останню путь, дякуючи за захист і жертовність. Вічна пам’ять і слава Герою!
О.Сашина. Газета "Березань".
