ГРИБАЛЬОВ Сергій Олександрович (04.04.1986 - 28.10.2025)
Щирі співчуття з приводу загибелі Захисника України
Сумна звістка сколихнула нині нашу громаду. З глибоким болем у серці повідомляємо про загибель Захисника України Грибальова Сергія Олександровича, солдата, механіка-водія механізованого батальйону Збройних Сил України.
Його героїчний шлях обірвався 28 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Дніпропетровської області. Певний час ми всі сподівалися на диво, але, на жаль, Сергій загинув, виконуючи свій священний обов’язок перед Батьківщиною.
Це непоправна втрата для родини, для нашої громади, для всієї України. Сергій був справжнім Героєм, який до останнього подиху залишався вірним присязі, захищаючи рідну землю. Його мужність, відвага та самопожертва назавжди залишаться прикладом для всіх нас.
Ми висловлюємо найщиріші співчуття родині загиблого Грибальова Сергія, яка знайшла прихисток у нашому селищі Щасливе. У цей важкий час ми розділяємо ваш біль і скорботу. Немає слів, які могли б зменшити вашу втрату, але знайте, що вся громада підтримує вас і схиляє голови перед пам’яттю Сергія.
Нехай Господь дарує вам сили пережити цю страшну втрату, а душа Сергія знайде вічний спокій у Царстві Небесному. Його ім’я назавжди буде вписане в історію нашої країни, а пам’ять про нього житиме в наших серцях.
Слава Герою! Вічна пам’ять і шана!
З глибоким співчуттям, колектив Березанської селищної ради, депутатський корпус, виконавчий комітет та мешканці громади.
Навіки в строю
Війна продовжує збирати свої страшні жнива, забираючи найкращих синів України. На щиті додому повернувся Грибальов Сергій Олександрович — відданий воїн, люблячий батько та справжній професіонал своєї справи.
Сергій народився 4 квітня 1986 року на Донеччині, у селі Олександрівка. Юність пройшла в місті Білозерське, де він здобув освіту та розпочав трудовий шлях. Сергій обрав нелегку професію — працював гірничим робітником очисного вибою на місцевій шахті. Колеги згадують його як людину слова: відповідального, добросовісного та завжди готового прийти на допомогу. Він був душею компанії, щирим другом і запеклим рибалкою.
У Сергія залишилася 17-річна донька Дар’я, яка сьогодні навчається на архітектора в Одесі — тато завжди залишатиметься для неї головним прикладом мужності.
Повномасштабне вторгнення застало Сергія в Києві. У жовтні 2024 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Бойовий шлях солдата розпочався на Курському напрямку. Навіть після поранення та реабілітації Сергій не залишився осторонь: він опанував фах автомеханіка, щоб бути максимально корисним війську, і знову повернувся до виконання обов’язків.
28 жовтня 2025 року серце механіка-водія механізованого батальйону зупинилося під час виконання бойового завдання поблизу села Олексіївка на Дніпропетровщині. Після болісних днів невідомості та сподівань родини на диво, надійшла трагічна звістка — Сергій загинув.
Свій останній спочинок Герой знайшов у селі Щасливе, куди через війну змушена була переїхати його мама, Тетяна Володимирівна.
Висловлюємо найщиріші співчуття родині та близьким Сергія. Його подвиг — у наших серцях. Його ім’я — у літописі нашої перемоги.
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
