ГОЛОВЧЕНКО Віктор Леонідович (25.09.1980 - 21.09.2025)
Віктор Леонідович Головченко народився 25 вересня 1980 року в селі Марківка у багатодітній родині Леоніда та Марії Головченків. Разом із братом Олександром та сестрами Оленою, Галиною й Наталією він зростав у атмосфері взаємопідтримки та змалечку пізнав ціну праці. Після закінчення Малахівської школи Віктор здобув фах механіка та вже у шістнадцять років розпочав свій трудовий шлях. Багато років він віддав роботі трактористом у місцевому господарстві «Зоря», де його знали як працьовиту та відповідальну людину.
У Віктора залишилося троє дітей від першого шлюбу — донька Сабріна та сини Артур і Леонід. Останні вісім років він будував життя у цивільному шлюбі з Оленою Нікітіною, яка була для нього надійною опорою та підтримкою.
Його шлях у лавах Збройних Сил України розпочався 12 лютого 2025 року. Після проходження необхідної підготовки Віктор був направлений до міста Ізюм Харківської області. Він служив радіотелефоністом мінометного взводу у складі 158-ї окремої механізованої бригади. Згодом підрозділ було передислоковано на Луганський напрямок, де точилися запеклі бої за кожну п'ядь української землі.
З 21 вересня 2025 року зв'язок із Віктором обірвався — він офіційно вважався зниклим безвісти. Три довгих місяці рідні та близькі жили надією, вірячи у диво та його повернення. Проте наприкінці грудня надійшла трагічна звістка: дата зникнення стала офіційною датою загибелі Героя. Віктор Головченко загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Греківка Сватівського району Луганської області, отримавши поранення, несумісні з життям.
25 грудня 2025 року мужній захисник знайшов свій останній спочинок у рідній Марківці. Його самопожертва та вірність військовій присязі назавжди залишаться в пам’яті земляків як символ незламності українського духу. Низький уклін воїну, який віддав життя за майбутнє України.
