В постійній рубриці #ВОЛОНТЕРИ_БЕРЕЗАНЩИНИ! розповідаємо про волонтерську діяльність мешканців Краснопільського старостату
В рамках започаткованої Березанською селищною радою рубрики #ВОЛОНТЕРИ_БЕРЕЗАНЩИНИ продовжуємо висвітлювати волонтерську діяльність мешканців громади в період російсько-української війни.
Сьогодні наша розповідь про звичайних людей із звичайного села із милозвучною назвою Краснопілля.
Про війну краснопільці, як і всі ми, дізналися одразу ж із соціальних мереж та від родичів і знайомих, які живуть в містах, що на той час вже бомбила російська авіація. Звісно, перше відчуття – це страх. Страх та переживання за своїх близьких людей і нерозуміння того, що відбувається навколо. Але минули перші години, люди оговталися і постало важливе питання «Як і чим я можу допомогти країні, що я можу зробити, щоб все це швидше скінчилося?» І почалися нові незвичні будні.
Староста Краснопільського старостату Інна Крецу розповідає: «Небайдужі жителі нашого села в перші ж дні відгукнулися на заклик Березанської селищної ради та почали збір теплих речей для воїнів. Зносили і звозили ковдри, матраци, каремати, одяг – від натільної білизни до теплих курток. З підвалів діставали заготовлені в банках овочі, фрукти, сало, тушковане м'ясо та інше, пекли печиво, формували харчові набори. Все віддавалося з добрим, душевним посилом для бійців, з надзвичайним патріотизмом: «Нехай нашим хлопчикам буде тепло і ситно. Аби тільки ворога били й виганяли з нашої землі!»
Місцева жителька Анастасія Рєзнікова, яка на даний час мешкає у Києві, в перші дні війни повернулася до Краснопілля й згуртувала молодих дівчат та жінок до плетіння маскувальних сіток. Спочатку на власні кошти та за допомогою фермерів, одноосібників, закуповували нитки в бухтах і плели сітки, а потім вплітали у вже готові сітки різнокольорові клаптики тканини. На виготовлення однієї такої сітки йшов тиждень. Готові вироби передавали до 36-ої, 79-ої та інших бригад. Вже Анастасія повернулася до Києва, а започаткована нею справа триває і досі».
Небайдужі жителі Краснопілля також взяли активну участь в акції по збору коштів на потреби ЗСУ, яка була ініційована відділом освіти, культури, молоді та спорту Березанської селищної ради до Дня захисників і захисниць Безпосередні організатори акції на місці – працівники старостинського округу та філії Березанського СБК, учасники освітнього процесу Краснопільського ліцею спільними зусиллями зібрали 4000 грн.
Наша розповідь про краснопільців була б неповною, якщо не згадати про вишукану жінку, талановиту майстриню - Лесю Казьміренко. Особисто я знайома з Лесею Степанівною понад 10 років, оскільки вона працювала керівником гуртка вишивки від Будинку творчості школярів при Краснопільській школі. Вишиті її вихованцями декоративні рушнички завжди отримували призові місця на конкурсах різного рівня, а вишита карта України просто зачарувала всіх поціновувачів таланту та творчості майстрині. Тож, зі слів Лесі: «З перших днів війни, коли ми всі вже знали, що обороною Миколаєва керує генерал-майор Дмитро Марченко, я просто була вражена цією мудрою і відповідальною людиною. У мене в голові відразу визріла думка подарувати йому справжню генеральську сорочку, вишиту власноруч. І почалася кропітка робота. Я звернулася у групу до майстринь по допомогу в підборі схеми візерунку, замовила справжні французькі нитки для вишивки, на сайті українського виробника «Едельвіка» купила полотняну сорочку потрібного розміру. В червні, коли вже був підібраний узор, потрібний колір ниток, взялася за саму вишивку. Думала встигнути до Дня Незалежності, не склалося, то вирішила подарувати вже на Покрова, до Дня захисників і захисниць України. Зустріч з генералом мені організували подружжя Антоніни і Володимира Погадаєвих, за що я їм безмежно вдячна. Дуже переймалася і хвилювалася перед зустріччю з Дмитром Марченком, адже не кожного дня спілкуєшся із справжнім генералом. За п'ятнадцять хвилин спілкування отримала масу задоволення та позитивних вражень. З велико
ю вдячністю і повагою подарувала вишиванку. Одразу після зустрічі всім друзям та знайомим відправила фото. Мабуть, то був якийсь шок, бо тільки через два дні я зрозуміла, з якою ЛЮДИНОЮ стояла поряд».
Від себе додам, що окрім різного виду допомоги по збору речей, приготування смачної випічки, за ініціативи Лесі та її чоловіка організовано збір кришечок від пластикових пляшок, які йдуть на виготовлення протезів та реанімобілей. Від Лесі я також дізналася, що до цієї акції долучилися і волонтери із Швеції. Виявляється деякі господарі магазинів (шведи!!!) виставляють у себе по два ящики, в які небайдужі покупці приносять і кладуть – в один кришечки, а в інший бляшанки для виготовлення окопних свічок, а потім все це передають в Україну через волонтерів.
Окрім всього вищеназваного, родиною мобілізованого жителя села Краснопілля було оголошено збір коштів на машину для ЗСУ. До акції долучилися не тільки краснопільці, а й жителі Березанської громади. Було зібрано 79000 гривень.
Ось так живуть, працюють і допомагають нашим воїнам люди із звичайного українського села нашої громади. Робота з волонтерства не закінчена, вона продовжується кожного дня і буде продовжена до Перемоги, до того часу, коли останній російський солдат залишить нашу рідну землю, нашу Україну. #РазомДоПеремоги!
Матеріал підготувала Тетяна Локтіонова, директор Березанського БТШ.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
