Сьогодні в постійній рубриці #ВОЛОНТЕРИ_БЕРЕЗАНЩИНИ розповідаємо про одного з перших волонтерів нашої громади Олександра Пшонку
Сьогодні в постійній рубриці #ВОЛОНТЕРИ_БЕРЕЗАНЩИНИ розповідаємо про одного з перших волонтерів нашої громади Олександра Пшонку.
Вже давно визріла думка написати про його волонтерську діяльність, та Олександр зараз на фронті і спілкуватися складно. Але все ж таки мрія здійснилася, наш земляк знайшов час і можливість для розмови.
Отож, почнемо з 2014 року. Саме тоді Олександр з дружиною Людмилою перебували в Криму, на санаторному лікуванні, і коли на півострів зайшли «зелені чоловічки», він одразу зрозумів, що це війна і своїм висновком поділився з дружиною. Довелося негайно повернутися до Березанки. Після цього Олександр не роздумуючи пішов до військкомату. Невдовзі – зона АТО на два роки (2015-2016). А от волонтерство почалося в 2014 році з допомоги Рибаківській заставі. При цьому Олександр теплими словами згадує Віру Гладковську, яка на той час працювала в Червоному Хресті. Саме вона дала поштовх до волонтерства, звернувшись до нього по допомогу прикордонникам.
Зі слів О. Пшонки: «Ми з Вірою дуже багато куди їздили: і в Сергіївку до переселенців, і в Куяльник до інвалідів-переселенців. Я їй дуже вдячний, що колись вона звернулась до мене і надихнула волонтерською діяльністю. Віра була дуже доброю людиною, з великим гарячим серцем – хотіла усім допомогти. Згадую часто про неї і дякую за її щире бажання допомогти людям. Зараз нам дуже не вистачає її у волонтерстві».
То був тоді початок, а потім – прямі телефонні дзвінки від наших хлопців з передової в зоні АТО. Олександру довелося серйозно взятися до волонтерської справи, залучивши своїх друзів Геннадія Злонського та Віталія Михайлюка. Люди по усіх населених пунктах колишнього району почали збирати теплі речі, ліки, продукти харчування тощо. А вже Олександр разом із Геннадієм та Віталієм везли багаж до призначеного пункту поблизу місць проведення бойових дій. Хлопці доїжджали спочатку до Мар’їнки, там їх зустрічали військові й супроводжували до наших бійців – у Красногорівку, Краматорськ та Слов’янськ. Все привезене передавали із рук в руки. Окрім консервації, випічки, різноманітних продуктів харчування, готових страв, одягу та взуття, везли спальні мішки, каремати, буржуйки і скати. Переганяли й машини, передані небайдужими громадянами. Тих поїздок було дуже багато і хлопці намагалися робити їх якомога частіше, аби воїнам легше воювалося, аби вони відчуваючи підтримку земляків.
Звісно, Олександру допомагали не тільки друзі, а й родина – дружина Людмила та донечка Юлія. Особливо старалися до свят порадувати хлопців АТО-вців смаколиками, невеличкими подаруночками. Пам’ятаю, як колись Людмила звернулася до БТШ по дитячі малюнки та поробки. Ми тоді не зовсім розуміли як важливо це для наших воїнів.
Сім’я – це опора і підтримка в усіх справах Олександра. Тож нагороди та відзнаки чоловік з дружиною отримували практично паралельно. З останніх нагород Олександра – «Хрест Святого Миколая» та пам’ятна медаль на честь 30-річчя Незалежності України, а у Людмили – пам’ятний орден «Незалежна Україна».
Так йшли дні за днями, роки за роками, і ми всі з вами вступили в 2022 рік. Лютий цього року Олександр зустрів у Швеції (дальнобій по Європі).
Зі слів Олександра : «Відразу, на скільки це було можливо, повернувся в Україну. Думка була одна – додому боронити рідну землю. По приїзду пішов до голови Березанської ТГ Валерія Хоміцького, де мені було запропоновано очолити охорону і якщо треба було б, то і оборону Березанщини. Разом із головою, воєнкомом, начальником поліції та іншими небайдужими людьми громади виставили блок-пост. Вдень на блок-посту, вночі патрулювали по громаді. Паралельно займались і волонтерством: купали, прали, годували, діставали автівки, посуд, побутову техніку, шукали житло для поселення, підключали там газ, світло, проводили навіть водопровід. Тоді, на початку повномасштабної війни, нам дуже багато хто допомагав: старости Василівського, Краснянського,Ташинського, Краснопільського, Матіясівського, Дмитрівського, Калинівського, Щасливського, Лиманівського, Новофедорівського старостатів, депутати селищної ради Віктор Іщенко та Андрій Громовий (надали авто). Начальник поліції Олексій Карпов дуже допоміг, і я вдячний йому за співпрацю, про яку поки не варто писати. Велика подяка усім хлопцям, хто у своїх селах чергував на блок-постах, Олегу Коцюрубі і Миколі Яворському за організаторську роботу по патрулюванню громади, хто допомагав рити окопи (біля Щасливого), директору комунгоспу Аркадію Курічуку, Людмилі Сивун за щоденну доставку продуктів харчування і смаколиків, Тетяні Половець за щоранкову гарячу каву. Також завжди дякую дружині і родині за підтримку і розуміння».
З не меншою повагою Олександр говорить і про місцевих умільців із золотими руками: «Руками місцевих умільців зроблено чимало роботи по виготовленню буржуйок, ремонту авто та запчастин до них. До прикладу, Олександр Орищин з Березанки – один із тих, хто відповідає за зварювальні роботи. Наразі він виготовляє буржуйки, на які наші волонтери отримали замовлення зі сходу. Андрій Грабар з Красного – майстер по автівках».
Зараз Олександр служить в 123-ій бригаді ТРО м. Миколаєва, яка виконує бойове завдання на Херсонщині. На моє запитання: «чому вирішив воювати, а не волонтерити?», Олександр відповів так : «Я приїхав до України з-за кордону на п’ятий день війни. Тоді ми ще не розуміли як далеко дійдуть орки, тому почали організовувати людей на місцях, за місцем проживання. Коли стояли військові у рідному селищі - займались ними (побут, їжа, авто, ремонти і решта). А коли наші славні ЗСУ відігнали орків від Миколаєва, то я вже не зміг всидіти вдома. Пішов добровольцем до військкомату. Ще будучи в Швеції, я сказав дружині, що повертаюсь додому і йду в ЗСУ, ну трішки вийшло не так».
І наостанок, попросила Олександра сказати побажання нашим землякам. Його слова: «Побажання для всіх вас – це вірити в ЗСУ і допомагати. Ми обов'язково переможемо! Слава Україні!». Ось такі вони наші славні воїни-волонтери.
А я в свою чергу від імені всієї громади побажала Олександру і всім нашим захисникам скорішої перемоги і повернення додому живими і здоровими!
Матеріал підготувала директор Березанського БТШ Тетяна Локтіонова.
Інформація взята з різних джерел.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
