ЛИСИЦИН Олександр Леонідович
Березанська селищна рада висловлює щирі співчуття у безмежному горі рідним та близьким загиблого захисника України, мешканця села Лиманське Матіясівського старостинського округу ЛИСИЦИНА Олександра Леонідовича, 26.08.1976 року народження.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр добровольцем пішов захищати Україну. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, він мужньо виконав свій військовий обов’язок. Був начальником електростанції енергомеханічного відділу військової частини, старшим матросом. Добрий, щирий, чесний, порядний, надійний, вірний, завжди готовий прийти на допомогу…
7 вересня 2024 року захисника не стало.
Ми схиляємо голови в скорботі й віддаємо шану Олександру Леонідовичу, його відданість, мужність та жертовність заслуговують на нашу безмежну подяку.
Свої щирі співчуття висловлюємо родині, близьким і рідним. Це непоправне горе важко пережити, і ми спільно з вами переживаємо цей тяжкий момент. Нехай він знайде вічний спокій у Царстві Небесному, а пам'ять про нього залишиться живою серед нас.
ЛИСИЦИН Олександр Леонідович народився 26 серпня 1976 року в родині сільської інтелігенції, батько – Леонід працював у правоохоронних органах, звідки й пішов на пенсію за вислугою років. А мама Надія була інспектором у відділі кадрів радгоспу «Жемчужний», а перед виходом на пенсію працювала соціальним працівником в УПСЗН Березанського району.
Сам Олександр закінчив Краснянську середню школу і відразу після закінчення пішов працювати в радгосп «Жемчужний».
В 1994 році Олександр одружився з чарівною дівчиною Ладою і того ж року в них народились двійнята - донечка Ілона та син Костянтин.
Майстровитому хлопцю під силу була будь-яка робота. Після реформи радгоспу «Жемчужний» пішов працювати в АПК «Березань», після ліквідації цього підприємства - у лісгосп Очаківського лісництва, довелось бути й охоронцем на винному заводі «Коблево». Перед початком війни Олександр був працівником нафтобази в порту Южний - це і стало його останнім місцем роботи.
За все своє життя, як у шкільні роки, так і при трудовій діяльності, Олександр Леонідович відзначався, як дисциплінований учень та працівник, надійний товариш, відповідальна та принципова людина. Тож коли на захист рідної землі покликала країна, пішов, не вагаючись.
На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр Лисицин був зарахований до лав ЗСУ у званні матрос, пізніше - призначений начальником електростанції. 14.05.2022 року йому було присвоєно знання старшого матроса.
Відповідального військового поважали побратими, до нього дослухалися. Боєць жодного разу не поскаржився, що важко чи чогось бракує. Завжди запевняв рідних, що все добре. Він змалку був дуже порядним, напрочуд роботящим й завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
7 вересня 2024 року Лисицин Олександр Леонідович трагічно загинув у м. Очакові.
У пам'яті рідних, близьких, односельців та товаришів по військовій службі він завжди залишиться гідним представником українського народу.
«Війна триває, вона продовжує приносити біль і втрати… Вона не шкодує нікого. Тепер війна забрала друга мого дитинства…
Олександр був дуже доброю, відповідальною і щирою людиною, з неймовірним тонким почуттям гумору.
Впевнена, що таким його будуть пам’ятати всі, хто його знав. Вічна пам’ять герою!» - написала у Фейсбуці Вікторія Доценко.
Він не міг стояти осторонь, коли на його державу напала росія, а ми не маємо права забути того, хто віддав своє життя за нас з вами.
Схиляємо голови у скорботі … Вічна пам’ять та доземний уклін.
