225-річну ювілейну дату відзначило село Матіясове Березанської територіальної громади
14 жовтня, у День Покрови, українського козацтва та захисників і захисниць України, село Матіясове Березанської територіальної громади відзначило свій 225-річний ювілей.
З нагоди такої важливої і приємної події місцева спільнота під керівництвом старости Матіясівського старостату Наталії Божеску влаштували справжнє свято – з урочистостями, врученням короваю керманичу громади, віншуванням шанованих людей, концертною програмою, виставкою мистецьких робіт місцевих майстринь, частуванням фірмовими стравами: рибною юшкою, шурпою з баранини та нутом з бараниною.
На свято були запрошені поважні гості – очільник Березанської селищної територіальної громади Валерій Хоміцький, спеціаліст відділу селищної ради ОКМС Ольга Булат, радник голови Миколаївської РДА, депутат Березанської селищної ради Олексій Сидорчук, начальник відділу цифровізації Миколаївської РДА, депутат селищної ради Інна Токар, директор КНП «Березанський центр первинної медико-санітарної допомоги», депутат селищної ради Сергій Токар, отець Ярослав, колишній Матіясівський сільський голова Людмила Налбандова.
Валерій Хоміцький привітав учасників святкового зібрання з ювілейною датою заснування села і особисто вручив подяки за багаторічну працю, особистий внесок у збереження і розвиток етноспадщини, соціальної і культурної сфер села Анастасії Манзовитій, Ніні Лазаренко, Наталі Фіголь, директору ТОВ УОЛД Агротрейд Іванні Філоненко, голові ФГ «Одеса» Олексію Рябому, директору ТОВ АФ «Очаківське» Віталію Пекері.
Подяки у вигляді подарунків отримали мешканці, які постійно й активно приймають участь у житті рідного села, - Василь Лазоренко, Олександр Шевченко, Сергій Архипенко, Олександр Кусько, Сергій Рябець, Олександр Заставний. Також було відзначено учасників бойових дій на території інших держав – Володимира Коваля, Володимира Шевченка, Віталія Дарієнка, та учасників АТО/ООС Володимира Тарана, Володимира Крушеницького, Олексія Карпова, Іллю Горницького, Григорія Горницького.
Віншували найстаршого у селі Миколу Васильовича Гайдукевича,1933 р.н., та найменшеньку жительку Матіясового – тримісячну Варвару Шевченко.
На території села знаходиться історична пам’ятка архітектури – церква Святого Володимира, будівництво якої було розпочато через сто років після заснування села.
Цікаві історичні факти про село Матіясове
Село Матіясове було засноване в 1796 році. Про його засновників ходять різні легенди.
За першою легендою, село спочатку називалося Агафіївка. Поміщик Зорін, який володів великими площами землі, віддаючи свою доньку Агафійку заміж за графа, подарував землі доньці навколо нинішнього села Матіясове і назвав цю місцину Агафіївка. Тоді на подарованих землях ніякого поселення не було. Але землю треба було комусь обробляти. Тоді поміщик Зорін виділив зі свого кріпосного села 18 родин й примусово переселив їх на північний бік Сосицького лиману. Ці родини зробили в землі копанки і поселились в них. Таким був початок Агафіївки (Матіясового). Цим родинам поміщик Зорін нарізав по 5 десятин землі.
Поселившись по один бік балки, люди вирішили насипати греблю і заснувати ставок. Сьогодні ставка вже немає, але гребля, яка збереглась до нині, підтверджує про його колишнє існування.
Населення у селі збільшувалось за рахунок селян-втікачів з північних губерень.
КолиАгафія овдовіла, вона збудувала будинок з фасадом до лиману і посадила великий сад. Панський двір поділявся на дві частини: панські хороми і чорна кухня з клунями та сараями. На жаль, сьогодні від будинку залишились тільки руїни.
Невдовзі Агафія вийшла заміж вдруге, за Матіяса, і назвала село іменем свого чоловіка.
Друга легенда говорить, що село назване на ім’я поручика Суворівської армії. Поручик Матіяс, командир штурмової роти, на очах у ворога захопив і підірвав порохові погреби. За клопотанням Суворова він отримав земельний наділ на лівому березі Сосицького лиману. Разом із поручиком земельні наділи отримали ще шість солдат. Серед цих шістьох були предки на прізвища Архипенко і Онищенко. Восени, після Покрови, Матіяс разом із шістьма солдатами припливли на двох парусних човнах до берегів лиману і висадились. Місцевість їм сподобалася: навколо густі трави, тільки вдалині виднілася землянка рибака-втікача Іона Стратули – першого жителя села.
Минали роки, село розросталось, стали з’являтися перші об’єкти культури. У 1897-1898 роках починається будівництво церкви Святого Володимира. Поряд із церквою «виросли» будинок священика та церковно-приходська школа. Школа мала 3 класи, де навчались сільські діти. Володіння Агафії були передані хреснику Володимиру Добрянському, який поселився в селі Матіясове. Він був окружним суддею. У 1912 році Добрянський виїхав до Одеси.
Кількість жителів у селі поступово збільшується, землі на всіх вистачає, тому селяни були змушені брати землю в оренду у німця Закляра, який проживав на хуторі Кільчень.
Жителі села в основному займалися землеробством і рибальством. На той час в лимані водилося багато риби. Є деякі факти, що підтверджують цей факт. За 5 км від села протягом століть утворились коси, які в народі називали Дудникова і Таранова. Назви походять від прізвищ рибопромисловців Дудника і Тарана, які заснували на цих косах рибні підприємства.
В 1913 році лікар з Одеси на прізвище Говор купив будинок пана Добрянського і почав проводити аналіз води Сосицького лиману. Він встановив цілющість лиманських вод і говорив, що тут можна побудувати лікарню. Але оздоровчого закладу так і не було збудовано. Лікар Говор приймав у своєму кабінеті хворих з усіх навколишніх поселень. Були випадки, що лікував селян безкоштовно. Помер він у 1920 році.
З початком Першої світової війни, в 1914 році із села було відправлено на фронт 50 чоловіків, багато з них загинуло, дехто потрапив у полон, решта повернулася додому вже з революційним настроєм. Серед активістів були Іван Колінко, Григорій Стратула. Було відібрано землі у німця Закляра та майна у багатих греків, які проживали на хуторі Лиманському.
В 1923 році селяни об’єдналися в маленький колектив під назвою «Юний крестьянин». В 1925 році в Матіясовому з’явився перший трактор. У період 1929-1933 років на території села було організовано три артілі: ім. 8 Березня, ім. Крупської, «Червона хвиля». Пізніше артілі об’єдналися в колгосп ім. Щорса. Церкву було передано під клуб.
Хвиля голодомору 1932-1933 років не обминула село, але померлих від голоду у цей період не було зафіксовано. За свідченнями свідків цього періоду, селянам вдалося вижити за рахунок рибальства.
До 1938 року у селі була початкова школа. Перед Другою світовою війною школа вже мала статус семирічної.
В червні 1941 році все населення чоловічої статі було мобілізовано на війну. А вже в серпні 1941-го село було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. В селі було впроваджено комендантський час, дозволялося ходити з 7-ої до 20-ої год. Без документа за підписом німецького коменданта ніхто не мав права виїхати до Одеси. Взимку молодь виганяли на розчищення дороги Одеса-Миколаїв. Під нагайками румунів 9 км в одну сторону й назад.
Румунська влада в період окупації відновила роботу церкви. Служителі церковного культу насильно заставляли все одружене населення вінчатися, навіть людей похилого віку. Суворо заборонялося приховувати населення єврейської національності. Але сім’я Станішевських, в якій було своїх шестеро дітей, врятували життя 17-річної дівчинки єврейської національності.
На фронтах Другої світової війни героїчно загинули Іван Григорович Олєйніков під Будапештом, Микола Іванович Шевченко в концтаборі під містом Лінца, Микола Миколайович Олєйніков під Одесою, Яків Васильович Архипенко під Москвою, Данило Васильович Архипенко під Москвою, Іван Тимофійович Козявкін у битві за Мінськ, Семен Миколайович Коржов під час штурму Берліна, Іван Миколайович Архипенко у битві за Київ, Терентій Йосипович Мец при форсуванні річки Одер, Василь Якович Остапенко у перші дні війни на кордоні, Микола Федорович Лозенко при визволенні міста Бєлград.
З території Матіясового фашистських загарбників було вигнано весною 1944 року.
Село почало жити мирним життям. Зразу після війни було організовано колгосп ім. Щорса, головою якого був В.Ф. Олейніков. В 1957 році колгосп було реорганізовано у відділок № 4 радгоспу ім. Петровського, налічувалося 350 дійних корів, 3500 овець. Розвивалося землеробство.
Село почало розбудовуватись. Працювали восьмирічна школа, стаціонарна кіноустановка, медичний пункт, електростанція. У 1967 році було збудовано сільський клуб, магазин, їдальню, баню.
Багато матіясівців нагороджені орденами і медалями за високі досягнення у роботі: агроном Парасковія Олександрівна Манзарук, дояр Володимир Васильович Діанов, доярка Катерина Володимирівна Архипенко, доярка Ганна Леонтіївна Яковенко, комбайнери Микола Федорович Манзарук та Анатолій Стратула.
В 1979 році, коли розпочалася Афганська війна, з Матіясового були призвані до Збройних Сил Радянського Союзу Володимир Григорович Коваль, Володимир Іванович Шевченко, Євгеній Євгенійович Шубін, Анатолій Олексійович Карпов.
У 2014 році нашу незалежну Україні спіткала ще одна війна, яка, на жаль, продовжується і нині. Серед жителів Матіясового є воїни АТО, які в перші роки війни боронили кордони нашої країни. Це Володимир Володимирович Таран, Олексій Олексійович Карпов, Володимир Володимирович Крушеницький та хлопці, які нині стоять на стражі незалежної України, - Ілля Олександрович Горницький, Дмитро Олександрович Горницький.
Матіясове гордиться своїми матерями-героїнями: Надія Іванівна Черниш виховала 11 дітей, Любов Францівна Карпова виховала 9 дітей, Ріта Анатоліївна Крушеницька виховала 8 дітей.
А ще гордиться місцевою майстринею неодноразовою володаркою нагород всеукраїнських, обласних і районних виставок декоративно-прикладного мистецтва з Анастасією Василівною Манзовитою, яка є членом народного гурту прикладного мистецтва «Свічадо» Березанського селищного Будинку культури.
Анастасія Василівна славиться на Березанщині і за її межами багатогранністю свого творчого таланту: співає, вишиває, пряде і творить своїми руками чудові картини, різноманітні вироби з прикладних матеріалів. Майстриня, яка багато років працює над розвитком і збереженням українських традицій декоративно-прикладного мистецтва, володіє багатьма техніками – вишивка та плетіння бісером; вироби із шкіри; плетіння лозою; коренепластика; вироби з соломи; вироби з природних матеріалів; картини з ниток, кісток риби; ляльки-мотанки.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
