КУЗЬМИЧ Юрій Юрійович
12 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку від отриманих травм внаслідок мінометного обстрілу противника загинув наш земляк з Марківки, кулеметник, боєць, Герой – КУЗЬМИЧ Юрій Юрійович.
…Бій продовжувався. Під щільним вогнем ворожої артилерії та мінометів бійці стрілецького батальйону продовжували тіснити ворога, метр за метром звільняючи територію Херсонщини. Молодший сержант Юрій Кузьмич відводив поранених побратимів у більш-менш безпечне місце, якщо таке існує на війні, й знову вступав у бій. Нарешті черговий населений пункт звільнили й інтенсивність вогню суттєво зменшилась. Юра допоміг ще декільком товаришам, що отримали контузію, дістатись до медиків, які відправили поранених в госпіталь. Згодом рідні бійців, яких Юрій Кузьмич рятував, телефонуватимуть Любові Михайлівні, його мамі, та дякуватимуть за сина…
24 лютого рашистські ракети впали на міста України, руйнуючи військові та цивільні об’єкти, вбиваючи мирних мешканців. Сотні тисяч кращих синів і дочок України взяли до рук зброю та стали на захист рідної землі. Серед них – і малахівець Юрій Кузьмич.
Юра народився 19 березня 1986 року в Марківці. Ще коли він був маленьким, його батьки перебрались в сусіднє Малахове. Там Юра закінчив місцеву дев’ятирічну школу. Згодом хлопець вивчився на шофера й почав працювати в рідному селі у фермерському господарстві. Одружився. У 2009 році у молодої сім’ї з’явилось поповнення. Народилась дівчинка, яку назвали Юлією. Щоб забезпечити сім’ю й допомагати рідним, Юра не цурався будь-якої роботи. Працював будівельником, клав тротуарну плитку. Лютневий ранок 2022-го змінив життя мільйонів українців… За станом здоров’я Юрію не довелось проходити строкову службу, але вже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення він був у військкоматі. “Хто, як не я, мамо?”
Спочатку Юра був в теробороні. Згодом з її бійців сформували стрілецький батальйон.
Після нетривалого навчання на полігоні для бійців підрозділу розпочалися бойові дії. Ворожа нечисть докладала величезні зусилля, щоб захопити Миколаїв та просунутися на північний захід області – з метою захопити Південноукраїнську АЕС та з’єднатися із частинами своїх військ, що знаходяться на території Придністров’я. Юра з побратимами та воїнами з інших військових формувань зірвали ворожі плани. Вони захистили обласний центр та розгромили московитські колони, які прорвалися до Вознесенська й Баштанки. Пізніше вони брали участь у звільненні від ворога окупованої частини Миколаївщини, визволяли Херсонщину.
Цього року розпочались наступальні дії на Запоріжжі й стрілецький батальйон, в якому воював Юрій, перекинули на цей напрямок. Метр за метром, долаючи мінні поля та шалений спротив агресора, наші захисники звільняли рідну землю. На жаль, не обходилося без втрат. Бій поблизу невеличкого села Пологівського району став для Юрія Кузьмича останнім. Це трапилось 12 жовтня.
Юра був надзвичайно щирою, розсудливою людиною, справжнім товаришем і побратимом. Дуже прикро, що його вже ніколи не буде серед нас. Ніхто не в змозі повернути мамі сина, дружині – чоловіка, а доньці – батька. Ніхто не в змозі втамувати їхній біль, біль втрати воїна, який поклав на вівтар нашої свободи власне життя.
Поховали Кузьмича Юрія Юрійовича в його рідній Марківці. Вічна шана і вічна пам’ять Герою, подвиг якого назавжди залишиться в наших серцях.
