ТИМОЩУК Сергій Васильович (06.05.1977 - 25.12.2023)
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже десять років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
На жаль, наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі…
3 січня велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися в селі Василівка, щоб провести в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України ТИМОЩУКА Сергія Васильовича.
Тимощук Сергій Васильович народився 6 травня 1977 року в селі Василівка Березанського району Миколаївської області. Після здобуття неповної середньої освіти хлопець почав працювати у СГВК «Василівка» механізатором. Сергій мав золоті руки, тому ніколи не сидів без роботи – працював по найму. Дуже добре розумівся на будь-яких видах сільськогосподарської техніки. Одноосібно займався обробітком землі. Був доброю, ввічливою та неконфліктною людиною.
Життя набирало обертів, Сергій одружився та став батьком – їх у нього троє – старша донька Вікторія від першого шлюбу та молодші - Яна і Єгор. Тож Сергій Васильович вирішив присвятити себе такому простому і бажаному заняттю – вести господарство і втішатися родиною.
Але ворог прийшов на нашу землю з війною. В серпні 2023 року Сергій Тимощук, призваний на військову службу за мобілізацією став Захисником, а ще цього ж року він став дідусем – донька Вікторія подарувала йому чарівну онучечку. Життя перемагало, аж доки...
25 грудня, цього ж таки 2023-го, ворог здійснив підступний обстріл населеного пункту *** на Донеччині. Саме в цей грудневий день, вірний військовій присязі, при виконанні бойового завдання із захисту нашої держави, в результаті застосування противником FPV дрона, загинув солдат інженерно-саперної роти Збройних Сил України Тимощук Сергій Васильович.
Він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка - віддав власне життя за цілісність і незалежність України, за свою родину, за всіх нас. На віки вічні його ім'я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.
У Біблії є слова: «Ніхто більшої любові не має над ту, як той, хто свою душу поклав би за друзів своїх». Саме так і загинув на Донеччині наш герой, воїн світла, Тимощук Сергій…
Поховали мужнього героя на Василівському сільському кладовищі, за християнським звичаєм, з молитвами та під українськими прапорами проводжали односельчани в останню земну дорогу свого Захисника, чия душа Ангелом літала над знайомими з дитинства місцями…
Спи спокійно, Солдате. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться в наших серцях. Вічна пам’ять захиснику України! Ніколи не забудемо…
Герої не вмирають! Героям слава!
Навіки в пам’яті людській: Тимощук Сергій
Теги: Тимощук Сергій, військовий, меморіал
ТИМОЩУК Сергій Васильович народився 6 травня 1977 року. Після закінчення 9-го класу Краснянської середньої школи опанував професію тракториста. Деякий час працював у місцевому колгоспі, згодом — у різних фермерських господарствах. У рідному селі знайшов і своє сімейне щастя. Разом із дружиною Зіною вони виховували чотирьох дітей — двох її хлопців від першого шлюбу — Євгена та Сашка, та двох спільних — дочку Яну та сина Єгора.
У Сергія були проблеми зі здоров’ям, через що його свого часу не взяли до армії. Коли почалася повномасштабна війна, він декілька разів приходив у райвійськкомат — просився до війська, та його відправляли назад. Та все ж він домігся свого. В січні 2023 року він став воїном інженерно-саперної роти новоствореної 21-ї окремої механізованої бригади.
Коли бригада укомплектувалась, то провела навчання й бойове злагодження (кілька місяців Сергій пробув на південних полігонах), навчилася воювати на кращих зразках бойової техніки. Влітку на східних рубежах 21-ша бригада прийняла перший бій, досягла перших перемог, міцно тримаючи оборону на своїй ділянці фронту.
Сергій Тимощук працював на екскаваторі: готував укриття для артилерійських і зенітних систем, прокладав дорогу в мінних загородженнях. Під час загострення й автомат брав до рук. Воював уміло, за що 29 листопада 2023-го був нагороджений Золотим Хрестом — відзнакою Головнокомандувача Валерія Залужного — «За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання своїх обов’язків. За мужність і відвагу, проявлені при забезпеченні виконання бойових завдань під час захисту України».
Напередодні Святвечора дружина поїхала провідати чоловіка до Краматорська, зробити йому подарунок в день одного з найбільших християнських свят — Різдва, почастувати його улюбленими стравами, які взяла з собою. В бліндажі під мерехтіння окопної свічки зустрічали Різдво вони з Сергієм та ще з пів десятка його бойових побратимів. Це була остання її з чоловіком спільна вечеря…
Рашисти полювали за Сергієм. Дуже вже дошкуляли їм вдало замасковані його екскаватором артилеристи та зенітники. Коли 25 грудня Сергій вирушив, за його висловом, — «на роботу», на нього вже чекали. Атака ворожих дронів не залишила йому шансів…
Поховали ТИМОЩУКА Сергія Васильовича 3 січня 2024 року в його рідній Василівці.
УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…
(З матеріалів газети "Березань")
